Школа майбутнього: знання чи компетентність? (про навчальний план)

Якби ви вчились так як треба, то й мудрість би була своя. Т. Шевченко. Ініціація думки. Порівняння як сутностей, так і соціальних цінностей уніфікованої та різнопрофільної шкіл тільки віднедавна постало у площину нашого практичного вибору. Тому свої перші несміливі кроки до розбудови профільної школи ми робимо у помітній залежності від традицій школи уніфікованої. Навіть експерти високого рангу бояться озвучувати, що у сутності йдеться про відмінності між школою подачі знань та школою формування компетентності. Від чого така недомовленість? - Від розуміння, що зачіпаються дві надзвичайно чуттєві для суспільства речі: перше – школа освітньої компетентності (школа інноваційних вмінь) є значно дорожчою за школу подачі формальних знань і, друге, - школа науково-культурної компетентності передбачає розділення людей за різними життєво-якісними рівнями. У сучасному світі чим більше інноваційного знання, тим більше можливостей. Суспільство-то наше звикло до зрівнялівки та звиклося зі спрощеними уявленнями як про якість життя взагалі, так і якість міжособистісних життєвих стосунків. Щодо останнього, досить звернути увагу на рівень володіння українськими школярами іноземними мовами, їхню здатність до цільових комунікацій та навики дотримання культури суспільного життя. Окрім того, за радянських часів влада не була настільки недолугою, щоб рубати "сук на якому сиділа" і розвивати особистісно-компетентні здатності школярів. До сих пір наше суспільство входження конкуренції у своє життя оцінює двояко. Одна справа, коли замість зрівнялівки працює зрозуміла усім суспільна селекція, що базується на принципі рівного для всіх доступу до МОЖЛИВОСТІ на будь-яку суспільно прийнятну самореалізацію. У незалежності від статі, спадку, соціального походження кожен знає через що необхідно пройти, щоб стати лікарем, вчителем, юристом чи слюсарем тощо. Так само усім відомо за рахунок яких відкритих механізмів діяльності та контролю за нею досягаються великі матеріальні статки. Зовсім інша справа, коли певний соціальний статус чи високі матеріальні статки досягаються такими "офіційними порядками", за котрими стоїть лише прикрите, але усім відоме шахрайство. Здавалось, що саме друге має бути абсолютно неприйнятним для молодої незалежної держави, але воно не так. Чому? - Серед нас стає все більше тих, кому випало попрацювати у західному світі. Їх зовсім не шокує розподіл громадян за різними життєво-якісними рівнями. Ніхто не тільки не обурюється, а й не дивується, наприклад тому, що посадовий оклад вчителів початкової, основної та старшої школи значно різниться. Тамтешні вчителі початкових класів не лементують: "Ми що менше працюємо ніж вчителі старшої школи?", бо якщо хочеш отримувати як вони, то здавай іспити на відповідність до більш складних науково-базисних вимог своєї шкільної дисципліни. Не так воно на пострадянських теренах: людям легше прийняти розділення суспільства внаслідок безсоромних шахрайських схем, ніж налаштувати себе на зусилля до отримання нової особистісно-суспільної продуктивності. Нам досить того, що можемо сказати: "Ми хоча й бідні, але ж зберігаємо порядність на відмінну від отих "багатих шахраїв". Тому утвердження відкритих конкурентних механізмів до якісного життя не сприймається не тільки владною меншістю, а й народною більшістю: мовляв, "все куплено і будь-які чесні намагання будуть марними". Але ж звідки така нездорова психіка? - З відсутності культурної традиції жити поза межами зрівнялівки. Ми звикли жити не досягненнями, а "отриманням", причому майже завжди у відповідності до відомого: "Усім сестрам по одній сережці". - Але ж як таке можливо: народ ходить і не помічає як його мордують та ще й сам постійно відтворює своє власне мордування?

Анекдоти про школу.
1.
У нас на уроках труда школьники делают табуретки, а в Китае - собирают айфоны.

2.Экзамен. Литература.
Вопрос:
— Первая женщина-летчица России?
Ответ:
— Баба-яга

3.Техничка, проработавшая в школе 20 лет, может с расстояния в 50 метров попасть тряпкой в движущуюся цель.

4.
Учитель — учителю: — Ну и класс мне попался тупой! Объясняю теорему — не понимают. Объясняю второй раз. Не понимают! В третий раз объясняю. Сам уже понял. А они не понимают..

Дитинство... Скільки незабутніх років ми проводимо у школі! Школа — наш
другий дім. І кожен з нас мріє, щоб у цьому домі було тепло і затишно, надійно і спокійно. Цей затишок ушколі створюють учні, вчителі, інші працівники.
Я люблю свою школу. Люблю слухати вранці спів дзвоника, який скликає учнів на урок до світлих просторих класних кімнат.
Люблю перерви, на яких можна пограти в м'яча, збігати до їдальні. Ох, ця їдальня! А які там смачні страви!
Люблю цікаві уроки літератури, цікаві задачі з математики. У нашій школі дружний колектив учнів та вчителів. Протягом року проходить багато турнірів, конкурсів, олімпіад, змагань...
До речі, у нас неоднорідна рейтингова система: чим краше навчаєшся, тим ти вище по шкалі рейтингу. Це гарний стимул для учнів. Кожен намагається краще вчитися, бути дисциплінованим. У цій сисемі присутній елемент азарту. Кожен з нас намагається покращити свій результат, піднятися на вищу сходинку у рейтингу.
Я люблю свою школу. У ній прекрасні талановиті викладачі. Вони кожного дня сіють зерна своїх знань у наші душі. Через деякий час воно проросте, дасть свої сходи.
У моєму шкільному домі — спокійно, затишно; я люблю його за те, що на мене тут завжди чекають і радіють моїм успіхам.

"КЕНГУРУ" скликає друзів

На початку 80-х років XX століття Пітер Холлоран, професор математики з Сіднею, вирішив організувати новий тип гри-конкурсу для австралійських школярів: підбірку задач із варіантами відповідей, перевірку яких здійснює комп’ютер. Тисячі школярів могли взяти участь у грі одночасно. Успіх австралійського національного математичного конкурсу був надзвичайний.

У 1991 році два французьких математики вирішили провести цю гру у Франції, назвавши її «Кенгуру» на честь своїх австралійських колег. Перша гра зібрала 120 000 учнів коледжів. Пізніше конкурс охопив також школярів та ліцеїстів.

У липні 1993 року французькі організатори «Кенгуру», з метою поширення конкурсу, влаштували зустріч у Парижі для керівників математичних змагань європейських країн. Запрошені математики були вражені успіхом Франції, адже у 1993 році там зібралося близько 500 000 учасників конкурсу.

У травні 1994 року математики Білорусії, Угорщини, Іспанії, Голландії, Польщі, Росії і Румунії вирішили започаткувати цей конкурс і у своїх країнах, що забезпечило подальший потужній успіх гри.

У липні 1994 року в Страсбурзі на Раді Європи Генеральна асамблея організувала Асоціацію «Кенгуру без кордонів». Тепер Асоціація об’єднує учасників з-понад 30 країн, однією з яких є Україна.

Вперше конкурс-гру «Кенгуру» в нашій державі було проведено у 1997 році на базі кількох шкіл Старосамбірського району Львівської області та Львівського фізико-математичного ліцею при Львівському національному університеті імені Івана Франка, викладач якого Пенцак Євген Ярославович був першим координатором гри «Кенгуру» в Україні. Завдяки його зусиллям і викладачів кафедри математики ліцею та при підтримці вчителів-ентузіастів із різних областей України конкурс став бажаним гостем у багатьох українських школах, ліцеях, гімназіях. Тепер це наймасовіше математичне та інтелектуальне змагання серед школярів нашої держави. Майже пів-мільйонаучасників зібрав і об’єднав конкурс за 10 років.

Метою конкурсу є залучення учнів у цікавий і пізнавальний світ математики. Учасником конкурсу може бути кожен учень від 2-го по 11-й клас з усіх куточків України. Гра цікава як призерам Всеукраїнських олімпіад із різних предметів, так і тим, хто лише починає засвоювати ази цієї чудової науки – математики.

Особливість конкурсу полягає у тому, що ані переможців, ані переможених немає. Кожна дитина знає, що це насамперед особиста перемога. Серед «кенгурят» понад 20 призерів Міжнародних предметних олімпіад і тисячі дітей, які вперше зацікавились математикою саме під час конкурсу.

Учні нашої школи в цьому році теж поповнили ряди «кенгурят». 37 юних математиків прийняли участь у першому Всеукраїнському етапі конкурсу. Нещодавно ми отримали результати, які підтвердили, що математику в нашій школі люблять і вивчають наславу. Двадцять п’ять учнів 2-4 класів отримали сертифікати учасника конкурсу. Десятка кращих учнів отримала сертифікати з відзнакою «добре» . А лідерами стали учениці 4Б класу Яшина Єва ( 79 балів) та Заболотна Анна (88 балів). Дівчатка отримали сертифікати з відзнакою «відмінно». Серед третьокласників слід відмітити учня 3Б класу Кліменкова І. (79 балів).

Любімцева Н.П.